Наш Формат

Юрій Андрухович та гурт «Karbido» представляють свій альбом під назвою «Самогон»

Це нова – українськомовна – версія проекту, вперше виданого у Польщі 2006 року. Українське видання «Самогону» здійснила мистецька аґенція «Наш Формат» (www.nashformat.com.ua).

Чому «Самогон»? Назва проекту є, безумовно, метафоричною. Означає щось, зроблене власноруч і з природної сировини, до того ж наділене небувалою духовною міцністю.

Альбом складається з дев’яти композицій, вісім з яких написані польськими музикантами на вірші Юрія Андруховича. При цьому сам автор текстів виступає в дедалі звичнішій для себе ролі – часом мелодекламатора, часом вокаліста. Дев’ятим номером «Самогону» є старовинна козацька пісня «Зеленая ліщинонька» у спільному аранжуванні Юрія Андруховича та карбідів.

На підтримку альбому у вересні цього року запланований презентаційний тур Андруховича та «Karbido» п’ятьма містами України. Орієнтовний план туру виглядає так:

    * 12 вересня – Ужгород, обласний музично-драматичнимй театр
    * 13 вересня – Львів, Палац культури ім. Г. Хоткевича
    * 15 вересня – Київ, Молодий театр
    * 16 вересня – Дніпропетровськ, Палац дітей та юнацтва
    * 18 вересня – Тернопіль, кінотеатр «Перемога»

Автори альбому та всі учасники презентаційної акції розраховують на високий ступінь живого, активного зацікавлення української публіки, передусім молоді, заповнені до останнього вільного місця зали і широкий суспільний резонанс. «Самогон-тур» повинен стати черговим прикладом успішної і взаємно зацікавленої співпраці польських та українських митців.

Гурт «Карбідо» -- це цілком унікальний музично-альтернативний сплав, що в ньому виразно домінують рокові та фрі-джазові елементи. Творчою фішкою колективу є створення музичного супроводу до експериментальних театральних спектаклів, кіно- та мультиплікаційних фільмів.

У складі «Карбідо» чотири блискучі інструменталісти: Іґор Ґавліковський (гітара), Марек Отвіновський (бас), Павел Чепулковський (ударні) і Томаш Сікора (електроніка). Крім спільних виступів у складі «Карбідо», кожен з них здійснює свої сольні проекти, пов’язані з театром і незалежними радіостанціями. Наприклад, Томаш Сікора є творцем, засновником і постійним ведучим інтернет-радіостанції «Герметичний Гараж» (Garage Hermetique), що презентує одну з найцікавіших програм незалежної альтернативної та аванґардної музики.

Щодо Юрія Андруховича, то свою співпрацю з польськими музикантами він вважає однією з найщасливіше втілених найдавніших мрій і сподівається, що проект «Самогон» ще матиме продовження.

В українських рок-музикантів є всі шанси на світові простори, щойно вони заспівають англійською та позбавляться комплексів

Рівно 5 років тому в середині серпня до Києва завітала рок-легенда – Роберт Плант (екс Led Zeppelin). Пам’ятаю гостре відчуття сорому за співвітчизників, поки три вав концертний «розігрів»: млявий блюз-рок не надто тверезих «Братів Карамазових» потонув у свисті незадоволеної публіки. Щойно на «Олімпійському» з’явився головний герой вечора, ситуація кардинально змінилася. Або така картинка: потоваришували якось «Воплі Відоплясова» і «Мумій тролль». І нумо на спільних вечірках виступати. Перші як паротяг, другі – хедлайнерами. Однак «ВВ» своїм шаленим драйвом так швидко доводили фанів до божевілля, що реагувати на Лагутєнка з компанією у виснажених шанувальників не залишалося сили. Тандем розпався. Така нібито ефемерна категорія, як «позитивна вібрація», і визначає сутність рок-н-ролу. Якщо вона встановилася між музикантами та аудиторією – справу зроблено принаймні на половину. В усьому світі, перш за все, цінують уміння групи викладатися на двісті відсотків. Наші незле вправляються з інструментами, стежать за тим, куди в шоу-бізнесі вітер дме, вміють вибудувати власний імідж, але й досі керуються принципом «тихіше їдеш – далі будеш». А в рок-н-ролі, де слово – срібло, а галас – золото, він не працює.

КОМПЛЕКСИ Й МАТРИЦЯ

Наприкінці 1980-х після перших епохальних фестивалів «Червона рута» й «Тарас Бульба» Україна дізналася, що має цілу низку рокформацій. Андеграунд змінив прописку, витягнувши під світло софітів й оригінальний доробок, і сумнівний спадок – музичну залежність від західних «батьків» і стилістичну – від російських «братів».

Команди, які в пришвидшеному темпі подолали комплекс меншовартості й знайшли своє обличчя, можна полічити на пальцях: «Брати Гадюкіни», «ВВ», «Кому Вниз», «Плач Єремії», «Вій», «Мертвий півень». Стрижнем їхньої творчості став український національний егрегор – вдало поєднана з фактурними ритмічними конструкціями рок-н-ролу ментальна матриця. Ця «шістка» від початку була неоднорідною ще й тому, що учасники кожного гурту обрали для сценічного втілення різні óбрази, що уособлювали певні типажі – блазнів і мудреців, воїнів і відьмаків.

За «старшими» потягнулися й «меншенькі», зумовивши зсув українського року до джерел – у річище автентики й фольклору, і то не лише вітчизняного. В напрямі, який має узагальнену назву world music, обжилися «Гайдамаки», «Перкалаба», «ДахаБраха», «Бурдон», «Дрим баДаДзиґа» – і десятки інших, менш відомих команд. Етнопошесть торкнулася навіть «сектантів» – металеві та альтернативні формації, котрі традиційно тримаються подалі від усіх і поближче до стильових канонів. Один лише приклад – металевий монстр «Мерва» нині вправляється в фолькметалі. І це не виняток.

В останні роки ростуть, наче дощової осені гриби, українські етнорокові фестивалі. Наших радо запрошують і на європейські імпрези, та поки що тотального прориву на світову сцену не сталося. Дещо подібне свого часу переживала й маленька Фінляндія. Доки численні фінські групи не віднайшли свою славнозвісну нордичну ідентичність і не перейшли на англійську мову, суб’єктами планетарного шоу-бізу їх не вважали. Сьогодні ж увесь світ слухає симфонізований треш Apocalyptica, альтернативний рок The Rasmus, романтичний «мрачняк» H.I.M., полегшений метал-варіант – глем-рокові Negative і 69 Eyes.

ВІД ІМПРЕЗ ДО АНГАЖЕМЕНТІВ

Торік у Німеччині вийшов альбом гурту «Кому Вниз» – Ab Ovo, на якому всі композиції фронтмен гурту Андрій Середа переспівав німецькою та англійською, а дві пісні на пропозицію рекордингової компанії залишились українською. У такий спосіб західна публіка отримала можливість відчути смак чужої мови, але при цьому їй не довелося ламати мізки над сенсом невідомої поезії. Цей диск – результат багаторічної співпраці українських готів із німецькою компанією, яка роздивилася потенціал наших рокерів, у першу чергу, завдяки їхньому виступу на мега-фестивалі Wave-GotikTreffen у Лейпцигу.

Наразі зв’язка «фестивальний успіх – диск іноземною – запрошення на комерційні гастролі» – чи не єдиний зрозумілий і вже битий українськими гуртами шлях, який має привести не до тимчасового залицяння наших музикантів із їхньою публікою, а до тривалих «дорослих» стосунків. «Кому Вниз» можуть одержати не гірший ангажемент, ніж два роки тому дістався «Гайдамакам». Історія така сама: останні два альбоми Олександра Ярмоли та його колег Ukraine Сalling і Кobzar у «сороковці» Europian World Music Charts посіли шосте та сьоме місця відповідно. Сходження на вершину престижного чарту на Заході не проходить непоміченим: це – наче знак якості, до якого ставляться з належною увагою меломани, продюсери, агенти, преса. Тож сьогодні в країнах ЄС «Гайдамаки» мають довжелезні концертні тури і є бажаними гостями великих етнофорумів. Їхню стежку торують і поступово розширюють «Перкалаба», «Дахабраха», «ДримбаДаДзиґа».

Щодо північно-східного вектора, тут усе не так просто, як здається. На відміну від України, Росія добре навчилася захищати свій музичний ринок. За винятком тимчасової моди на «ВВ», «Океан Ельзи», «Тартак» і «ТНМК», якихось гучних прецедентів кооперації вітчизняних рокерів із тамтешнім шоу-бізнесом ми не бачимо. Хіба що доволі затишно почуваються в московських і пітерських клубах украбіли Ot Vinta і Mad Heads XL. Повернувшись додому, вони сумно констатують, що український рок і досі має попит у Росії, але до постійних і безпідставних порівнянь із «Воплями…» треба готуватися заздалегідь.

ІНТЕРНЕТ – ЗНАРЯДДЯ РОК-ПРОЛЕТАРІАТУ

Нині говорити про рок-музику як форму бунту нон-конформістів проти фальшивих суспільних цінностей, здається, вже не доречно. Фальш – поняття таке саме відносне, як і суспільні цінності. А рівень протесту обернено пропорційний зусиллям, котрі докладають рокери, щоб «вийти в люди». Українських гуртів, що керуються бунтівним духом, але при цьому з мистецького погляду не пасуть задніх, не так і багато. Кредит меломанської довіри виправдовують «Брем Стокер», «Фліт», «Карпа», «Димна суміш», «Щастя», «ТОЛ», «АННА».

Усвідомлюючи власну «неформатність», вони знають, що дорога на телебачення та радіо для них закрита, бо вітчизняні продюсери й досі не доберуть, як заробляти на рок-н-ролі. В цій ситуації опікуються цими «вимушеними альтернативниками» вільні менеджери або просто адміністратори, фаховий максимум яких – організувати такі-сякі концерти та забезпечити участь у фестивалях. Проте «неформати» не здаються – вперто терзають струни й опановують Інтернет, який став для них рятівним колом. Завдяки мережі самотужки влаштовують виступи, створюють промоцію і, чи не головне, – шукають нові, перш за все закордонні контакти.

Трохи легше неформатним командам стало тоді, коли виникли агенції на кшталт «Іншої музики» та «Нашого формату». Вони не намагаються копіювати стиль своїх колег, які опікуються поп-артистами, а виробляють окрему модель взаємодії з рокмузикантами. Зокрема, своєрідний симбіоз аудіокомпанії та концертної організації, «Інша музика» розкручує гурти «ТОЛ», «Мерва», «Карна», «АННА» – видає диски, влаштовує тури та фестивалі, в такий спосіб завойовуючи свій сегмент ринку. «Наш формат» пішов ще далі – ця агенція пропагує виключно вітчизняний продукт і українські вартості. Можливо, саме завдяки їхнім зусиллям наш андеграунд колись перестане скаржитися на засилля в ефірах «пающіх трусів», а натомість запрацює з найвищим коефіцієнтом корисної дії.

День Незалежності без горілки і матюків.

В селі Уніж Івано-Франківської області вже вдруге за літо пройде специфічний фестиваль. Його організатором є директор одного з найбільших лейблів "Наш Формат" Влад Кириченко.

Піймати його досить важко. Він вже довгий час живе і працює в Москві, а в Києві кілька років тому відкрив мистецьку агенцію. Ми зустрілися перед виїздом в унізьку Кузню, де повним ходом іде підготовка до "Дня Незалежності в Унежі".

- Уніж – це, певно, єдиний фест, який проводиться вдруге за рік?

- Так, бо з самого початку було заявлено, що Уніж – це більше, ніж фестивальний майданчик. Це - Кузня особистостей, територія форматності, де збираються свої у своїх по своє, і ми завжди готові реалізувати будь-які пропозиції з її спільного використання, якщо це вписується в концепцію розбудови ефективної української держави. А стосовно Дня Незалежності… Чесно кажучи, ми планували організувати свято Героїчної Пісні на Покрову, але після першого фесту нас засипали шквалом відгуків, люди так хотіли святкування ДН, що не лишалося вибору.

– Ваша мистецька агенція називається "Наш Формат". Уніж позиціонується як територія форматності. А що таке форматність?

- Ми свідомо ввели цей неологізм, загалом можу сказати, що форматність – це набір найкращих якостей сучасної цивілізованої української людини. Патріотизм і толерантність, інтелектуальність і порядність, успішність і конкурентність , самовдосконалення і самообмеження, активна життєва позиція, екологічність та спортивність – все це неповний перелік понять, які для форматної людини є не просто слова, а життєві принципи. І таких людей, як виявилося – чимало. До першого фесту (в кінці червня) ми хвилювалися, чи на наші гасла взагалі хтось приїде, а зараз ми думаємо, як би відсіяти тих, кому поняття форматності чужі. Пам’ятаєте, як було під час Помаранчевої революції? Спочатку вагалися, чи взагалі знайдуться люди, які повстануть, потім першими згуртувалися й вийшли на вулицю справжні патріоти, а в кінці почалися спекуляції і балаган. Так от, першу стадію ми пройшли, остання ж нас взагалі не цікавить, балагану не буде. Український формат, як соціальна мережа патріотичних, відповідальних та конкурентних людей ставить собі за мету консолідацію тих, що не перетворять українську еволюційну революцію на інструмент дерибану бюджету та задоволення власних амбіцій, що не мають нічого спільного з відродженням української держави.

– Окей. Скажімо, я приїхав в Уніж на ДН. Як ви побачите, форматна я людина чи не форматна?

– Про День Незалежності в Унежі ви не дізнаєтесь ніде, крім Інтернету. Тобто, кожна людина, яка збирається до нас їхати, щонайменше, зайде на сайт, а там буде чітко розписано кого ми чекаємо а кого – ні. Якщо людина вважає, що раз вона вже приїхала то її не виженуть і вона робитиме все, що заманеться, то я кажу зразу: виганяли минулого разу, виженемо і зараз. З горілкою - не впускатимемо і виганятимемо, за матюки і хамство в тому числі і відносно навколишнього середовища – будемо жорстко ставити на місце. У нас збирається позитивна адекватна публіка, і вони не для того долають такі відстані і витрачаються, аби бачити і чути те, що й кожного дня навколо. Уніж – це глухомань, навіть не на всіх картах є. Ми свідомо не даємо жодної інформації про фест в найближчих населених пунктах - щоб не було напливу народу просто "на концерт". Нам не потрібна біомаса, яка бухає, блює та б’ється, десятків тисяч народу принципово не буде. Нам потрібна тисяча молодих цікавих просунутих людей, які претендують стати завтрашньою елітою нації, які чогось досягли чи, принаймні, збираються досягнути - це і є аудиторія, за яку ми боремося. От такий штрих: минулого фесту люди губили і їм вертали мобілки, цифрові фотоапарати (один з них був досить недешевий), ключі від машини. Гості їх знаходили і просто приносили в штаб чи до сцени. Йдеться не про поодинокі випадки, це була система. Ви уявляєте? Вам подобається така аудиторія? Нам – теж, це реальність

Напевне, нікого ж не дивує, що в певних закритих закладах є фейс-контроль, охорона, часом жорстка? Кузня, територія форматності – це той самий клуб, поки що відкритий.

– Але в клуб не треба їхати за пів-України...

– От саме тому я думаю, що бидло не приїде. Воно ці гроші краще проп’є. Оцей фактор віддаленості території, це "географічне сито" насправді надзвичайно важливе і ефективне, разом з вхідною платою. Кому треба – той попреться і в гори, і на наш Дністер, і куди завгодно. Тим більше, що в радіусі досяжності величезна концентрація пам’яток, починаючи від водоспадів та закінчуючи руїнами Червоноградського замку у Ниркові, що став справжньою Меккою. Ті, для кого важливіше сидіння перед телевізором чи в переповнемому генделику, до нас не з'являться.

- У вас є плата за вхід. Чи приносить фестиваль прибутки?

– Жодний з фестів в Україні не є прибутковим, наскільки я знаю. Для прикладу, операційні збитки Шешор, що не покриваються платою за реєстрацію, – це число, напевно, тризначне в тисячах доларів, збитки інших, наскільки мені відомо, - в двозначних числах. І не забувайте, що жоден фестиваль не веде капітального будівництва. Ми ж поставили унітази, душові, з кранів тече джерельна вода, ліхтарі по території, паркан по величезному периметру. Можливо, це для когось і бізнес, коли хтось списує гроші а потім має відкат, але у нас унікальна в цьому розумінні ситуація – в нас немає ніяких інших грошей, крім приватних. Ні партійних, ні владних . Це – виключно громадський проект і всі затрати які на нього йдуть - інтелектуальні, трудові, фінансові – абсолютно свідомі і не передбачають отримання прибутку. Один підприємець нещодавно подарував нам супутниковий інтернет, інший - все, що треба для Wi-Fi роздачі на території, лазерний принтер, хтось привіз 20 мішків цементу, хтось просто приїхав на Дністер і два дні ударно попрацював; була група, що сплавлялася річкою, стала на території табором і на подяку за душ, унітази і воду накинулася і зробила роботу. Що казати - поляки, яких під час повені ми пригріли, й ті до чогось там доклалися. Є музиканти, які грають за півціни, є такі, що для нас із принципу без грошей. Ось Положинський, наприклад, приїхав просто відпочити, в результаті - абсолютно безплатно відпрацював цілий день ведучим, був мокрим хлопець - називається, приїхав Саша розслабитись; те ж саме про Сашка Лірника, Тараса Житинського.

– За яким принципом відбираються музиканти?

– Ми шукаємо цікавих і перспективних. Нам не цікаві ті, хто косить під когось, ми шукаємо оригінальних виконавців, які можуть принести в українську музику щось своє. За великим рахунком, і стиль не має надто великого значення, хоча ми принципово концентруємося не на етніці – її нарешті є тепер, кому розвивати. Проблема української музики не в тому, що вона непотрібна, а в тому, що її дуже мало якісної. Кажу вам як людина, що регулярно бачить в Москві "ВВ", "Океан Ельзи", "Перкалабу", "Крихітку Цахес", українські гурти , кожен з яких мав фурор. Але таких небагато, їх треба шукати, стимулювати. Переважна більшість – це сіра одноманітна маса, яка нашвидкоруч наваяла якісь тексти, наклала на акорди, натягла на себе імідж рок-музикантів, поставила крикуна до мікрофона і з усіх сил лабає. Питаю в одного "крутого" гітариста : "А скільки ти часу граєш в день?" Він відповідає: "Ходжу на репетиції – там і граю, а що?" Людина, напевно, щиро вважає, що його звук, техніка, манера – це найвищий рівень. Питаю в соліста: "А ти можеш заспівати народну пісню так, щоб пройнялися і заплакали?"

Відповідає: "А я - рок-соліст, мені це не потрібно." Про які емоції, напівтони, про який артистизм і вокальне мистецтво можна далі говорити? Ми як видавці зацікавленні в якісній музиці. Оригінальність, драйвовість, професійність, відповідність запитам аудиторії, наявність гітів - ось критерії. Ще це повинен бути україномовний культурний продукт, бо в нас завдання таке, і це принципово. Це насправді патріотична позиція, коли людина, яка навіть в побуті російськомовна, творить україномовний продукт, бо вважає це теж принциповим - це форматна людина. Вона - за українське майбутнє. А те, що їй не пощастило з україномовним середовищем… З цим ми теж їй допоможемо (сміється).

- Що найбільше запам’яталося з минулого фесту чи було найбільшою складністю?

- Запам’яталось? Обличчя. Позитивні, радісні, усміхнені, українські. Найбільша складність? В розпал концерту вдарила злива, молодь скаче, пороззувалися. Дощ, світло, прожектори щасливі пики. Але потім і блискавка. Територія знеструмлена. Особисто в мене опустилися руки. Але музиканти "От Вінта" не розгубилися і відіграли концерт акустично в їдальні. Це було щось. В мене з’явився ще один критерій оцінки професійності музикантів – здатність до якісного акустичного виконання, - послухайте Білана не під плейбеки, і враз стане зрозуміло, з чого ліпляться сучасні СНДешні "звьозди".

- Що буде на ДН в Унежі?

- Програма динамічно змінюється. Постійно точаться дискусії, когось розшукуємо, хтось проситься сам, але точно можу вас запевнити, що буде класно. Ми намагаємось задовольнити найрізноманітніші запити. Ось, наприклад, працюємо зараз над тим, щоб в рамках фесту провести розвіртуалення ЖЖ-шників, так як вважаємо, що по блогах сидить надзвичайно цікава аудиторія. Крім того, вже заготовлено кілька прикольних сюрпризів. Не забувайте, Уніж – це завжди більше, ніж фестиваль.

Під час святкування Дня Незалежності в УНЕЖІ гурт Полинове планує зняти відео для майбутнього виднограю.

Під час фестивалю “День Незалежності в УНЕЖІ” 23 серпня гурт Полинове поле планує стрелити одразу у двох зайців: ввечері зіграти концерт, а вдень зняти кілька планів для майбутнього виднограю.

Перш за все цікавість для гурту склали поля, що розкинулись довкола села, та впали до ока “фактурні” залишки будівель колишнього колгоспу, де розмістилася територія фесту. Звісно, знімати все перелічене можна було б і у Львові, проте в Унежі учасники гурту вже будуть зібрані докупи і матимуть з собою всі необхідні декорації.

Кузня збирає форматний люд на спільне святкування Дня Незалежності України.

23–24 серпня в Унежі свято НЕЗАЛЕЖНОСТІ.

У святкуванні беруть участь: Оt Vinta, Етно XL та Бреm Сtокер (Рівне), Тінь Сонця, Рутенія, Перлини Степу та Amalgamma (Київ), Сад (Дніпропетровськ), Полинове Поле (Львів), Гуцул Каліпсо та Серцевий напад (Чернівці), Хорта (Запоріжжя), Фанкоманія (Житомир), (Київ), Тарас Житинський (Лондон), Транс-Формер (Полтава), Кораллі (Івано-Франківськ).
Подробиці на сайті: http://www.unizh.com.ua/

Сашко Положинський: "Я зараз для себе вивчаю питання балотування у Президенти України"

Сашко Положинський - лідер гурту «ТАРТАК» - людина, яка ніколи нічого не робить, якщо їй це не подобається, він просто до цього не звик. Це його основний принцип - не поступатися своїми принципами. Зокрема, в музиці, навіть для того, аби завоювати західних чи російських прихильників. «Нехай ТАРТАК сприймають таким, як є. А інакше... ну, і не треба», - однозначно наголошує він.

Сашко постійно жартує, особливо про серйозне, веде здоровий спосіб життя, не вживає м'яса. Він каже, що на майбутніх виборах Президента України з чистою совістю може проголосувати лише за себе.

- Зараз дуже багато музикантів також не вживають м'ясо, їдять виключно здорову їжу, це якась мода?

- Я точно людина, яка не підпадає під модні течії. Я практично не палив, не пив. Я коли пробував, розумів, що мені це все не підходить, не подобається, не приносить задоволення, то для чого я буду щось примушувати себе робити. М'ясо, може мені і подобалося, але це все перебивалося якимись етичними міркуваннями. Мені шкода тварин. І особливо це гостро відчувається, коли бачиш, як їх везуть на бійню. В Луцьку я жив біля дороги, де возили тварин на бійню. Я в дитинстві цього надивився, давно хотів перестати їсти м'ясо, не міг цього зробити, бо знаходився під кулінарним впливом батьків. Але вже десь тринадцять років я не їм м'яса.

Відносно здорового способу життя... Ну, як він такий, відносно здоровий. Є певні життєві обмеження через те, що деякі речі я для себе не сприймаю. Наприклад, тютюну, алкоголю. І те, що я не сприймаю, я не вживаю. Я не їм м'ясо. Все це я роблю не для того, щоб здоров'я підтримувати, воно мені просто не подобається в житті, а я не звик робити те, що не подобається.

- Ти не так давно був у Карпатах, любиш відпочивати саме там?

- Я завжди намагаюсь поєднувати приємне з корисним. Я відпочивав, з іншого боку я допомагав волонтерам у таборі для дітей-сиріт, який традиційно проводять мої знайомі в Карпатах. Минулого року я там був вперше. Цього року мене запросили більш цілеспрямовано - допомагав чим міг. Розповідав корисні речі. Власне, цей табір присвячений українським традиціям, щоб діти знали про них, про українські свята.

- Що ти вважав за необхідне сказати цим дітям?

- Я часто зустрічаюся з молоддю, з дітьми різного віку, студентами. Звичайно, намагаюся доносити ідеї, які я вважаю цінними для мене особисто. Це патріотичні цінності, відповідне ставлення до своєї землі, народу. З іншого боку, це речі особистого плану. Наприклад, я завжди кажу дітям обирати для себе якісь життєві пріоритети не розумом, а серцем. Агітую дітей, щоб вони в житті вчилися робити те, що подобається. Це не вседозволеність. Звичайно, те, що подобається, має свої моральні, етичні межі, але в цих межах треба намагатися жити у своє задоволення - не від того, що ти шукаєш задоволень в житті, а від того, що ти отримуєш задоволення від того, як живеш. Тут важливо, звичайно, і те, яку професію в житті вибираєш, як себе позиціонуєш по відношенню до інших людей в суспільстві, наскільки часто ти можеш дозволити собі діяти врозріз із якимись своїми власними життєвими переконаннями, йти проти своєї совісті і так далі. Це не виглядає як повчання, я просто ділюся своїми думками, тим, що маю, знаю. Я намагаюся допомагати тим людям, які роблять щось корисне, чим можу.

- На сайті «Тартаку» зазначено, що ти дуже любиш Україну, але ту, яка є у твоїх мріях. Яка вона?

- Конкретизувати це дуже складно. В загальному, це така Україна, де би кожна людина була б максимально щасливою. Україна, в якій хочуть жити інші люди, куди рвуться, прагнуть потрапити.

- Ти віриш, що можна створити таке ідеальне суспільство хоч в якійсь країні?

- Я не вірю в те, що не можна створити ідеальне суспільство. Я не-ві-рю! Я не вірю в те, що такі ідеї є утопічними. Це складно. Звичайно, якщо взяти оце суспільство, яке ми маємо, то його не можна одразу зробити ідеальним. Але ми можемо започаткувати процес, який через сотню, кілька сотень, тисячу років створить нове суспільство. Я, власне, прихильник теорії, яка говорить про те, що свого часу людство розвивалося духовним шляхом, але в якийсь момент матеріальне перемогло духовне і все почало розвиватися в матеріалістичному напрямку. Можливо, це сталося внаслідок якогось катаклізму, стихійного лиха, війни, не знаю, причин може бути багато. Але я вірю в те, що людство може знову повернутися на шлях духовного розвитку.

- Як ти це уявляєш?

- Коли я кажу про духовний розвиток, я не маю на увазі релігії. Маю на увазі інші цінності, коли людина намагається жити у гармонії з природою, навколишнім світом. Це важливо.

- Що ти намагаєшся для цього робити?

- Ну, навіть наше спілкування, це вже популяризація моїх ідей, що буде далі - не знаю. Буде у мене більше можливостей, робитиму більше.

- Під час прес-конференції у Львові щодо фестивалю «Кордон-803», який проходитиме наприкінці серпня на українсько-польському кордоні, ти сказав, що українці самі винні в тому, що їх принижують на кордоні, в консульствах...

- Чим користаються люди, звичайні клерки, які потрапляють на відповідну посаду? Вони мають владу над тобою, бо знають, що ти від них залежиш, для тебе важливим є цю візу отримати - і це дає їм можливість принижувати, зневажати. Коли я приходжу в посольство, я знаю, що хочу їхати, але для мене це не принципово, щоб я дозволяв себе зневажати. Я нікому не даю із собою поводитися по-хамськи, ні людині, від якої залежу в посольстві, ні на кордоні. Не пустите мене в свою країну - добре, я не приїду! Я їду до вас не голий, не босий, зі своїми грошима, зі своїми знаннями, навичками. Мені особисто добре і в своїй державі. Якщо ви не хочете, щоб я приїхав - до побачення. Вже минулися ті часи, коли Україна не давала можливості своїм громадянам гідно заробляти на життя своєї родини. Роботи в Україні валом. Нехай ця робота не в таких умовах, але це своя земля. Якщо для людини її гідність на першому місці, то вона здатна себе захистити, здатна прожити тут на нормальному рівні. Я розумію, колись українці були змушені емігрувати в силу політичної ситуації. Зараз все змінюється. Я вважаю, якщо ми вже про це заговорили: якщо би всі ті люди, які пожили за кордоном останні п'ять-десять років, всі разом повернулися, ми би змогли країну змінити на краще, аби тільки люди переломили в собі те, що їх примушує їхати закордон і переступати через свою гордість. Мені добре тут!

- Щодо концерту в межах Днів добросусідства, про який ми згадували. Ти казав, що це буде дуже цікаво - виступати перед людьми з різних країн, які тебе знають, та дивитися на їх реакцію. Ви взагалі часто виступаєте за кордоном?

- Концертів за кордоном було небагато. Кілька в Польщі на українському фестивалі, були виступи в Грузії, Росії, Білорусії. В Україні набагато приємніше, емоційніше виступати. Хоча «Лемківська ватра» в Польщі залишила дуже позитивні враження. В Грузії було цікаво, люди дивилися на нас такими величезними очима, вони такого не бачили, не чули. Концерт проходив у горах. Глядачі дуже позитивно все сприймали, хоча нічого не розуміли, відчували емоції. В Москві концерт вийшов показовий. Коли ми вийшли на сцену, публіка, деякі персонажі, дуже по-хамськи себе поводили, вимагаючи, щоб ми співали російською. Але нам вдалося знайти момент переломлення, і друга половина виступу проходила під позитивне сприйняття. Це дуже показово в тому плані, що нам вдалося своїм професійним рівнем, своєю енергією, музикою змінити упереджене ставлення на краще. За межі України ми не рвемося, якщо є нагода, ми не відмовляємося, таких стратегічних планів немає. Хоча, звичайно, російський ринок дуже привабливий у фінансовому плані, європейський - в емоційному і підвищенні професійної майстерності. Але я не буду вганяти себе в ті рамки, в які, можливо, буде потрібно себе увігнати, щоб вийти на той чи інший ринок. Якщо вдасться потрапити туди такими, як ми є - добре.

- Які це рамки?

- Свого часу, коли ми намагалися пробитися на російський ринок, нам говорили, що треба кілька пісень зробити російською мовою. Ми цього не зробили. Ну й Бог з ним, не треба. Коли я спілкуюся зі своїм хорошим приятелем Іваном Леньо з «Гайдамаків», то він мені постійно каже, що от нам би до своєї музики додати ще чогось більше такого фольклорного, якийсь хоча б інструмент музичний, то нам пряма дорога на Захід. Я відповідаю, що не хочу нічого навмисне змінювати, щоб потрапити на Захід. Він мене розуміє.

- Коли вийде ваш новий альбом?

- З альбомом насправді є затримка технічного характеру. Студія, де ми вирішили записуватися, переїжджає, через це до кінця літа не зможемо сісти за альбом.

- Розкажи трохи про альбом, його концепцію?

- Ми трішечки привчили нашу публіку, що наші альбоми мають якусь концепцію, цей альбом якраз не матиме концепції, просто пісні гурту «Тартак». Ми пишемо багато пісень, а потім з них вибиратимемо те, що увійде в альбом.

- Є бажання проявити себе не тільки у музиці? Зараз багато музикантів стають політиками...

- Крім музики, я зараз для себе вивчаю питання балотування у Президенти України. Може, буду балотуватися, якщо немає бар'єрів, які я не зможу подолати, раптом там треба буде заплатити півмільйона гривень. Звідки я візьму такі гроші?

- Хто тебе «надихнув» на цей крок?

- Це моя, навіть не те, що ініціатива, це єдина можливість, варіант, проголосувати на президентських виборах.

- За себе?

- За себе, бо за себе я можу з чистою совістю проголосувати. Якщо я раптом дізнаюся, що серед кандидатів в президенти буде хтось, кому я зможу довірити свій голос, то я, звичайно, не буду туди лізти, бо, чесно кажучи, не хочу. Але як людина відповідальна перед собою і перед суспільством, я розумію, що іншого виходу немає.

- І що ти хочеш зробити на цій посаді, які були б твої перші кроки?

- Ну, що це за підхід, от вас привчили, що Президент повинен робити якісь кроки. Перші кроки Президента - це зрозуміти, у що ти вляпався. Вивчити ситуацію, в якій опинився. Мусиш з'ясувати, що є довкола тебе в економіці, політиці, культурі, соціальній сфері. Вивчити свої можливості впливу, що ти реально можеш зробити. Я думаю, що кожен кандидат не може адекватно це оцінити до того, як він стає президентом. Кожен посідає це місце в конкретних умовах, і от він, коли обіймає цю посаду, в цих конкретних умовах, може вирішити, що і як він може зробити. Я можу сказати, що я намагатимуся робити. Перше - робитиму все, щоб виконувалася Конституція України як основний закон. Це програма-мінімум, і якби мені вдалося цю програму на 50% виконати, думаю, я би був найкращим президентом.

- Від коли ти вирішив стати Президентом України?

- Вибори наближаються, і я бачу, що немає жодного потенційного кандидата, за якого я би міг віддати свій голос.

Лідер гурту "Рутенія" Анатолій Сухий проведе майстер-клас, присвячений повстанській пісні.

Вокаліст та гітарист, лідер гурту "Рутенія" Анатолій Сухий на прохання майбутніх гостей Кузні, що разом будуть святкувати День Незалежності, згодився провести майстер-клас, присвячений повстанській пісні. Можна буде почути як автентичні мотиви, створені вояками УПА, так і авторські обробки повстанських пісень гуртом “Рутенія”. В 2007 році гурт випустив диск “Неопалима купина” – фактично збірку повстанських пісень, тексти і музику до яких написав Анатолій Сухий.

Отож, випаде нагода повчитися класиці повстанської пісні. Тягніть з собою гітари і ноти, збірники повстанських пісень, шліфуйте голоси, а Анатолій Сухий також підготує цікаву програму пісень, яких можна буде навчитися і спільно поспівати-пограти. За бажання можна буде створити конкурс на кращу сучасну повстанську пісню або обробку класичної.

23–24 серпня в Унежі свято НЕЗАЛЕЖНОСТІ.
Музичну частину заходу представлять найкращі гурти та виконавці країни (Хорта, От Вінта, Рутенія, Сад, Тінь Сонця, Брем Стокер, Транс-Формер, Полинове поле, Гуцул Каліпсо, Едуард Драч та інші).

Пожробиці на сайті: http://www.unizh.com.ua/

23-24 серпня полтавський Транс-Формер святкуватиме День Незалежності в Унежі

Полтавський Транс-Формер цього літа зсунув свої справи з мертвої точки і зарухався. Простіше кажучи, отримав багато запрошень взяти участь у різних подіях, а відтак промалював доволі щільний розклад виступів. Отож, 8 серпня транс-формери завітають до Скадовська Херсонської області, де як гості візьмуть участь у фесті Прем’єра.
Через тиждень, 16 серпня, команда відвідає Сєверодонецьк, аби зіграти на дійстві За П’ять Хвилин До Повноліття. Хлопці стоятимуть на одних підмостках з гуртами Брем Стокер, Де Шифер, Царство Небесне, Абздольц, Квадраджесіма, Платіна, Країна У і MixStyle.

23-24 серпня Транс-Формер завітає в мальовниче село Уніж, де однойменний фестиваль відзначатиме зі своєю спільнотою День Незалежності.

Наприкінці літа полтавчани відвідають своїх побратимів і соратників у Харкові, де ті засновуватимуть Харківську Музичну Лігу ХМіЛь. Крім Транс-Формера у концерті з цієї нагоди візьмуть також участь команди ПаПа Карло, Собаки В Космосі, Djah Pre та инші.
12 вересня полтавські парубки відвідають місто Долина Івано-Франківської області. Там вони співатимуть в рамках забави Бойко Фест разом з групами Брем Стокер, Цвіт Кульбаби, Рура, Ром, Ал Кокс.

Це далеко не вичерпний перелік фестивальної пори Транс-Формера, позаяк запрошення їх на інші дійства постійно надходять ще і ще. А розпечатав літню концертну пору для команди фест Козацький Родослав, який відлунав 12 липня у Конотопському р-ні Сумської області. Подія була присвячена Конотопській (Соснівській) битві 1659 року, коли козацькі війська спільно з татарами під проводом гетьмана Івана Виговського розгромили військо Московського царства.

Ми дуже раді, що зробили гарний почин для Унежу», - впевнений фронтмен OT VINTA Юрій Журавель

Гурт OT VINTA цього літа вже встигнув виступити на багатьох фестивальних майданчиках України. Украбіли брали участь у байк-злеті Тарасова гора, одеському «Гоблін Шоу», в «фестивалі українського формату» Уніж, були хедлайнерами фесту «Фортеця» у Білгород-Дністровському та розважали львів’ян на Дні пива.
Без пригод, якими зазвичай супроводжуються гастролі «гвинтів», не обійшлося і цього разу. Наприклад, через несправність буса, зі Львова хлопцям довелося їхати додому на… евакуаторі.

А в Унежі, де гурт був хедлайнером першого дня, у виступ втрутилася негода. Відіграти повноцінну програму гуртові завадила блискавка, яка після третьої пісні знеструмила все село, а відтак і сцену. Тоді «гвинти» вирішили завершити свій сет в акустиці в їдальні, де грали протягом цілої години. «Кажуть, що якісь технічні негаразди, на зразок вимикання електрики, під час проведення першого фестивалю - це добра прикмета. Ми дуже раді, що зробили гарний почин для Унежу», - впевнений фронтмен OT VINTA Юрій Журавель.

Наступною зупинкою украбілів був фестиваль «Фортеця», де вони презентували нову пісню, написану спеціально для цього фесту.

В липні гурт продовжить гастролювати Україною в рамках Toyota туру, в серпні OT VINTA вирушать до Чехії, де візьмуть участь у Trutnov open air festival, який більше відомий за своєю неофіційною назвою CzechWoodstock («Чеський Вудсток»), а 24 серпня хлопці відсвяткують День Незалежності в Унежі.

Не піду!
Тим часом майбутній альбом OT VINTA «Потом і кров’ю» поповнився новим треком. Ним стала «гвинтівська» версія хіта The Beatles «Love me do». В україномовній версії пісня отримала зовсім інший зміст і називається «Не піду». «В цій пісні розповідається про хлопця, якого силоміць намагаються оженити на страшній та негарній дівчині. Бо колись на Волині не дівчат видавали заміж за хлопців, а навпаки. Тож цьому парубку нічого не залишалося як волати «Не піду!», - пояснює Юрій Журавель.
Цю пісню OT VINTA презентували в рамках конкурсу «Бітломанія», який проводився напередодні концерту сера Пола Маккартні в Києві. «Не піду» була визнана найкращою із представлених на конкурс, і OT VINTA отримали звання найкращих бітломанів України.

Кузня збирає форматний люд на спільне святкування Дня Незалежності України.

Територія форматності продовжує свою роботу. Як було заявлено під час першого фестивалю українського формату, територія Унежа має стати постійно діючим майданчиком для українських проектів.

Вже у серпні Кузня збирає форматний люд на спільне святкування Дня Незалежності України.

23–24 серпня в Унежі свято НЕЗАЛЕЖНОСТІ.

Музичну частину заходу представлять найкращі гурти та виконавці країни, що в своїй творчості оспівують українську героїку (Хорта, От Вінта, Рутенія, Сад, Тінь Сонця, Брем Стокер, Транс-Формер, Полинове поле, НеПопса, Едуард Драч та інші).

Ваші поради, ідеї, зауваження просимо залишати на форумі:

http://forum.unij.com.ua/viewtopic.php?f=5&t=22

До формування програми може долучитися кожен.

9–10 серпня відбудеться ІІ-га всеукраїнська забава нескореної музики Бандерштат–2008

9–10 серпня на обійсті табору Сонячний у с. Гаразджа поблизу Луцька Волинської області, відбудеться ІІ-га всеукраїнська забава нескореної музики Бандерштат–2008. Учасниками дійства першого дня, 9 серпня, стануть гурти В.О.Д.А (Луцьк), Screamers (Самбір), Краплі Морзу (Володимир-Волинський), Хуч (Львів), Slap (Луцьк), Інканабула (Львів) та АННА (Львів). Наступного дня, 10 серпня, для присутніх гратимуть: Мій Батько П’є (Рівне), Pomylka+Rezydenta (Київ), Resnullius (Рівне), Серцевий Напад (Чернівці-Луцьк), Бульдозер (Тернопіль), Де Сенс (Червоноград) та Кому Вниz (Київ).

Удень на Головних підмостках відбуватимуться розмаїті представлення від молодіжних товариств та спілок, увечері – рок-виступи, а вночі триватимуть кінопокази на повстанську тематику. Крім того, існуватиме ще й Мала сцена, призначена для художніх читань. На забаві передбачене наметове містечко для гостей.

Окрім співів та читань програма Бандерштату міститиме низку інших цікавинок і розваг. Під час дійства відбудуться конкурс зі стінопису (ґрафіті) на тему звитяги УПА, змагання на звання найліпшого стрільця, показові виступи з бойового гопака, повстанський квест та інші ігри-стрілялки. Охочі також зможуть відвідати показові уроки-виступи з гри на акустичній гітарі та барабанах, з прийомів самозахисту, гончарства, тощо. Окрім всіх цих забавок добровольці мають можливість зголоситися ще й до нічної варти.
http://bandershtat.org.ua/

Уніж – «кузня» національної еліти.

Дощ “підмочив” вечірній концерт, на якому виступали київська “Амальгама”, дніпродзержинський “Факультет”, запорізька “Хорта”, київська “Смарагда”, івано-франківська “Рура”. Десертом вечора мали стати пісні від гурту “Ot Vinta”. Але “вода з неба” перемогла, і сцена залишилася знеструмленою. Проте вокаліст гурту Юрко Журавель не міг не завершити справи, тож прийшов з гітарою до глядачів, що поховалися під дахом їдальні, аби поспівати пісень у романтичній атмосфері “тет-а-тет” з публікою...

Активний відпочинок на фестивалі – справа не з дешевих. Поїздка в один бік зі Львова до мальовничих краєвидів Унежа, який розташувався над Дністром далеко від гладкого асфальту і дорожніх вказівників, обійшлася у півсотні гривень і три години часу. При вході на територію фесту нас попросили зареєструватися і обміняти гроші на “бофони” – спеціальна фест-валюта. За звичайні гривні тут нічого не придбаєш... Один день перебування на території наметового табору, який був відгороджений від усіх інших фестивальних майданчиків, коштував 30 гривень. Для студентів – вдвічі дешевше. Треба віддати належне організаторам щодо інфраструктури, - як на перший раз для дійства, яке ще не набуло розголосу та масового паломництва відпочивальників, – все було на європейському рівні. Тут і душ з теплою водою, рукомийники, чисті (!) туалети, кухня з вибором із кількох страв. Що ж до напоїв, то популярністю користувалися пиво та квас. Алкоголю і цигарок на території не продавали за жодні гроші. Тому час від часу за спиною можна було почути нецензурну лексику з цього приводу. А потім споглядати, як біля невихованого хлопчиська з’являвся рупор і суворим голосом нагадував: “Тут не матюкаються!”.

Що ж до наповнення фесту, то кожен знайшов собі тут щось до душі. Лежебоки приймали сонячні ванни на пляжі біля річки, хтось вправлявся у кулінарії біля казанка над вогнищем, а цікаві до життя брали участь у “художніх майстернях”, де малювали “Обличчя єдності” або розмальовували стіну тризубів, любителі слова вправлялися на “літературних майстернях”, сильні і сміливі – вчилися ковальського мистецтва. Постійні акції відбувалися на експериментальному майданчику “Кузня”. Одне слово, куди не глянь – усюди рух. Степан Коваль, відомий як режисер мультиплікаційного фільму “Злидні”, розкривав секрети зйомок мультиків, Сашко Лірник оповідав байки, Юрій Андрухович проводив літературні посиденьки з дискусіями про поезію та інші форми літератури... А ввечері традиційно на завершення спекотного дня – гарячі танці на концерті, гостями якого у другий фест-день стали “Мартові”, “Квітень Руїн”, “Роллікс”, “Абздольц”, “Пропала грамота”, “Тінь сонця” та хедлайнери, фольк-рокова формація, справжні воїни світла - гурт “Гайдамаки”.

Заключний день фестивалю в Унежі співпав з трансляцією фінального матчу Євро-2008, в якому грали збірні Німеччини та Іспанії. Тож одразу після виступів гуртів “Ті, що падають вгору”, “Мандариновий рай”, “Королівські зайці”, Nameless та “Брем Стокер” розтанцьовані глядачі зручно вмостилися на траві перед екраном. Фестівську трансляцію матчу вів Сашко Лірник, і це був вдалий експеримент. Відвболівавши, закріпити настрій публіки на сцену вийшла “Перкалаба”, яка відіграла понад дві години драйвового концерту... Фінальну крапку Першого фестивалю українського формату поставили у небі вибухом барвистих феєрверків.

Їжа з казанка, приготовлена на вогні, повітря, від якого паморочиться голова, масовий рух, концерти, співи під гітару біля вогнища аж до ранку, кілька годин міцного сну у наметі – цим натішитися не могли офісні працівники, які нарешті вирвалися з міста. Ті ж, для кого чисте повітря, ліси навколо і тепла як парне молоко річкова вода - не дивина, захоплювалися можливістю постояти в черзі за обідом за Юрієм Андруховичем, попити пива за одним столом з “Перкалабою”, понюхати запах диму люльки, яку поруч розкурює Сашко Лірник, мати змогу помацати Сашка Положинського (він був ведучим концерту у перший день) за штанину...

Свій внесок у скарбничку переспівів Володимира Івасюка зробила і група Витівки

Володимир Івасюк, безперечно, був дуже талановитим. Інакше його б пісні не переспівували в таких кількостях і в таких різних жанрах. Свій внесок у скарбничку переспівів класика зробила і група Витівки, яка обрала для цього безпрограшний варіант – пісню Червона Рута.

Адепти народного року чесно зізналися, що не підраховували, яким за рахунком буде їхній кавер на цей гіт. Але причина вибору композиції для роботи полягала не в цьому: «Ми не рахували... Але пісня класна і в усі часи вона буде жити. Так що, думаю, в такому новочасному виконанні людям сподобається», - переконаний вокаліст команди Андрій Труба.

Щоб людям і справді сподобалося, хлопці трохи переаранжували мелодію з додаванням ритмів диско-фанку. Треба сказати, що це не перший досвід переспівів для Витівок. Вони підзбирали матеріалу вже на половину повноцінної платівки, і під їхнє музичне вухо потрапили не тільки пісні Івасюка, але і Freak Power з Цукерро. Так що цілком можна сподіватися на повноцінний альбом каверів від Витівок, де Червона Рута буде, очевидно, першим синґлом.

Усі заходи екокультурного фестивалю ”Уніж” відбувалися в колишніх колгоспних фермах

Усі заходи екокультурного фестивалю ”Уніж” в однойменному селі Городенківського району на Івано-Франківщині відбувалися в колишніх колгоспних фермах. В одній облаштували готель, в іншій — спорудили душові кабінки з водою та проклали каналізацію.

— Торік ми з товаришем Миколою Міщуром викупили в ”Унежі” частину колишнього колгоспного саду та стайні обіч села, загалом 25 гектарів, — розповідає організатор ”Уніжу” бізнесмен Ігор Джаман, 37 років. — На місці радянських колгоспів ми влаштували свято для української молоді. Творче містечко тут діятиме протягом цілого року. Будь-хто може подавати свій культурницький проект, а ми спробуємо втілити в життя всі вартісні.

Ігор Джаман походить з Івано-Франківщини, нині живе та працює в США. На фестиваль витратив понад 1 млн грн. Протягом двох місяців в ”Унежі” працювали волонтери та сантехніки, електрики, столяри.

Фестиваль відвідало близько 3 тис. людей. Одна доба перебування коштувала 30 грн, для студентів — 15.

Удень проходили літературні читання, майстер-класи з куховарства, ковальства, малювання. Увечері виступали українські гурти. Зокрема, ”Гайдамаки”, ”Перкалаба”, ”Абздольц”, ”Тінь сонця”. Першого дня концерт мав завершити рівненський гурт ”От Вінта”. Та через зливу сцену знеструмило. Тоді вокаліст Юрко Журавлик пішов із гітарою до їдальні, а за ним — глядачі. Юрко годину виконував там пісні.

— На ”Унежі” я провів усі три дні, щовечора ходив на концерти, — каже письменник Юрій Андрухович, 48 років. — Ночував у великому наметі разом із учасниками ”Перкалаби”.

Письменник провів дискусію ”Найсучасніші форми недрукованої поезії”.

— Говорили здебільшого про те, що всі нині мають доступ до Інтернету, а отже, й оприлюднення там своїх творів, — продовжує Андрухович. — А це має свої мінуси й плюси. Можна легко загубитися серед маси авторів, але — талановитого поета серед цієї маси легко помітити. Молоді поети організовували свої читання — забігав трохи послухати. Є багато талановитої молоді.

УНІЖ-2008. Перший фестиваль українського формату. ВІДЕО

Пропала Грамота привезла в Уніж справжню чумацьку медитацію, густо замішану на подільському фундаменталі.

Учасники колективу називають свій стиль подільським фундаменталом: крім музичної традиції Центральної та Західної України, у цьому напрямку присутні елементи фанку, хопу та афробіту.
В текстуально-ідеологічному плані команда може пірнати у релігійно-містичні пласти або ж забавлятись з проблемами сьогодення. Традиційно виступи Пропалої Грамоти супроводжуються монотеатральними виставами Олега Олійника. Останнім часом гурт рве на шмаття клубні сцени по Україні. В Уніж хлопаки привезли справжню чумацьку медитацію, густо замішану на подільському фундаменталі. «Галицький кореспондент» спробував вияснити все про феномен цього фундаменталу в Павла Нечитайла, вокаліста групи.

– Останнім часом відбувся різкий і якісний скачок у групи стосовно концертів. Що сталось?

Все по милосердію Господню. Ми нічого особливого не видумували, весною та перших два місяці літа дійсно концертів більше, ніж звичайно, а от в серпні вже не знати, що буде. Концерти зазвичай пробиваємо самі, даються вони важкою кров’ю, особливо в клубах.
Ну і ще секрет, мабуть, в тому, що ми комунікабельні і любимо з усіма дружити, тому клубні концерти здобуваємо особистими аскезами, а фестивальні – по блату. Так і живемо, а насправді, думаю, що допоміг вихід альбому: восени люди розсмакували і почали запрошувати.

– Альбом дійсно можна назвати певною віхою і заявкою. Немає страху перед комплексом «другого альбому»?

Страх і параноя – наші неодмінні супутники, думаю, це притаманне будь-якому творцю.
Є дуже і дуже великий страх: зараз цей (№2) альбом потрібно продати, щоб на виручені гроші записати третій. В Україні не заведено продавати альбоми, особливо, якщо ти альтернативна команда, всі пропонують по 5 копійок з кожного проданого диску. Для нас другий альбом, звісно, «жирніший» за перший по саунду, але в Україні робити будь-які прогнози про те, як це сприйме потенційна аудиторія, неможливо. Ми роботою задоволені.

– А продатись якомусь мейджору не було спокуси, чи не поступало пропозицій?

Ми зробимо все, від нас залежне, щоб продатись найякісніше і найдорожче. В цьому ж і величний смисл існування живої команди в світі. Не продався, отже, слабак, не зміг зробити якісного продукту – виступай на піонерських зорьках чи на городі сапай. Продати можна все, що завгодно, і сподіваюсь, ми навчимось продавати себе достойно і правильно, так, що всім сподобається. Це єдиний прийнятний варіант для музиканта: якщо хочеш займатись тим професійно, просто необхідно продатись, інакше творча смерть або тупцювання в лавах аматорів.

– «Цейво» досить добрий за звуком. Що для вас важливіше: звук чи ідея?

Для нас максимально важливим є вдале поєднання обох складових. Ідейно навантажені тексти пісень та закладені у них меседжі не мають заважати слухачеві танцювати і відриватися та насолоджуватися саундом. Оскільки ідей (слава Богу) у нас поки що не бракує (за роки бездіяльності й апатії проекту їх накопилось вдосталь, щоб зараз втілювати), хочеться шліфувати своє звучання до максимально ідеального.

– Ви з Кам’янця -Подільського, надзвичайно красивого міста, зараз живете в Києві. Не боїтесь, що тяга за «длінним рубльом» уб’є відчуття автентики рідних місць?

Для нас це була б найстрашніша катастрофа з усіх можливих. Тому, щоб не загубити зв’язок з подільським егрегором, мінімум двічі-тричі за сезон (весна, зима літо, осінь) ми обов’язково робимо рейди на Батьківщину. Крім рідного Кам’янця, відвідуємо навколишні села, дністровський каньйон, хлопці п’ють горівку з друзями дитинства, їмо фрукти, ходимо на місцевий ринок послухати колоритну говірку, заглядаємо в місцевий музей, де зібрані кам’яні ідоли з усього поділля, насичуємось, набираємось сил. Крім того, у кожного з «Пропалої Грамоти» вдома є бабусині ікони подільські, грудочки землі та різні подібні артефакти, які не дають пропасти. За життям у місті стежимо віддалено, благо, є Інтернет. Я наприклад, іноді в місцеву пресу дописую. А ще нас щорічно запрошують виступати на величному місцевому фестивалі «Терра Героїка».
Але звісно, думки про репатріацію нас не покидають. Соромно заважати киянам і вантажити чудесну столицю своєю присутністю. Де народився, там приліпився, словом (посміхається).

– Подільський фундаментал… Красиво звучить, гарно придумана рекламна фішка… А що то є насправді, той фундаментал?

Якщо коротко, то подільський фундаментал – це є мелодійна поліритмія, що ідеологічно ґрунтується на подільському дискурсі (природа, архітектура, ментальність, ідеологія, література, історія, фольклор).
Якщо ширше про історію явища, вперше слово «фундаментал» ми почули від Макса Кавалєри. Він вжив його для характеристики стилю Азіян Даб Фундейшн. У нас же фундаментал подільський: по-перше, дійсно звучить, а по-друге, ми сподіваємось, цей термін добре відображає щільність нашого звучання та ідеологічного навантаження. Хотілось би тішити себе тим, що ми граємо не лайно, а фундаментальну музику й, звісно, подільську.

– Будь-який колектив, особливо творчий, – це війна амбіцій. Як у вас з цим, як даєте собі раду з власним еґо?

Бувають доволі жорсткі сварки, в основному під час роботи над свіжим матеріалом, і то умовні, оскільки абсолютно кожен учасник проекту, крім сесійних музикантів, має рівне право висловлюватись і критикувати ту чи іншу позицію в творі. Але конфлікту не виникає, оскільки роботи дуже багато і кожен з нас взяв на себе якийсь певний відрізок. Робочі функції рідко перемішуються. Кожен учасник добре знає свою справу і нею займається. Мені здається, всі учасники проекту ясно бачать мету та завдання, над якими ми працюємо, і чітко усвідомлюють, що будь-які сварки можуть зашкодити нам у просуванні до світлого майбутнього. А хлопці усі не дурні, всі хочуть у світле майбутнє.

– І насамкінець: ти би міг зараз означити якісь феномени в сучасній українській музиці?

Проблема української музики в тому, що вона сама вся феноменальна: у нас по кілька професійних виконавців у музичних нішах, де їх мають бути сотні і десятки. Про кожну групу говорять – унікальна група, грає в стилі українських дум, і так далі. Але якщо серйозно, то справді феноменом можна назвати Катю Чілі, Романа Гриньківа, багатьох представників харківського андеґраунду. «Перкалаба» – феномен, бо де є в світі друга «Перкалаба»?
Той, хто торує свій шлях, не краде музику в інших, робить це вишукано, з любов’ю в серці та Господом в душі, той і є феноменом.

У прикарпатському Унежі відбудеться фестиваль української рок–музики і готується база для творчого відпочинку

Українці люблять відпочити: погляньте в український календар — і побачите, скільки там червоних дат. А якби ви останніми роками почали у тім календарі відзначати дні фестивалів, то побачили б, що їх дедалі більше, і в Україні вже виникає каста фестивальників, котрі з власними наметами від вихідних до вихідних мандрують від фестивалю до фестивалю. На тих фестах спостерігається практично та сама весела «хіпова» публіка як на сцені, так і перед нею. Організатори фестивалю в Унежі замахнулися на «свято, яке завжди з тобою»: у найближчі вихідні там відбудеться фестиваль альтернативної української музики, але на цьому все не закінчиться, бо на місці фесту буде «Кузня» для нестандартних думок, нових ідей та веселого відпочинку.

Уніж — село Городенківського району Івано–Франківської області, за кількасот метрів від Дністра. Навкруги — чудовий краєвид на Дністровський каньйон. Тут три дні, з 27 по 29 червня, відбудеться Фестиваль українського формату «Уніж», на якому виступлять українські рок–монстрики: «Гайдамаки», «Перкалаба», «От Вінта», «Пропала грамота», «Королівські Зайці», «Брем Стокер», «Абздольц» та інші. Крім того, на фесті працюватимуть анімаційна, ковальська майстерні, майстерня з малювання, де майстер–класи проводитимуть митці, «Ігри на воді» у Дністрі, а також дискусії на теми «Смерть і безсмертя. Раціоналізація ірраціональних смислів українця», яку проведуть Галина Дичковська і Володимир Панченко, та «Поезія після книги, або Найсучасніші форми недрукованої літератури», яку відкриє Юрій Андрухович.

Основну ідею спробував окреслити для «УМ» Влад Кириченко, керівник мистецької агенції «Наш формат» і організатор фестивалю: «Це фестиваль форматної музики, місце збору форматної публіки. Ми робимо це не для націонал–божевільних, які тільки й уміють, що рвати на собі вишиванку і кричати «Слава Україні!», і не для «гопів», яким треба напитися і затіяти бійку, а для сучасних, творчих, відкритих молодих людей, які не мають комплексів, зате мають ідеї та ініціативу до їх втілення». Саме цим організатори пояснюють, що фестиваль буде платним: 30 гривень за день і, відповідно, 90 гривень за три дні. У цю плату входить, зокрема, проживання у наметовому містечку, яке обіцяють обладнати туалетами та вмивальниками, а також охороною, аби не виникало «ексцесів» із заїжджими «любителями пригод», як то зазвичай буває на подібних фестах під відкритим небом. Сам Уніж — невеличке село, мешканці якого, на відміну, наприклад, від Карпатських Шешорів, поки що підозріло ставляться до організаторів і гостей фестивалю. «Місцеве населення в хати не пускає», — попереджає Влад Кириченко.

А опісля того, як роз’їдуться гості фестивалю, «Кузня» порожньою не залишиться. Що таке «Кузня»? «Поки що це територія колишнього колгоспу із залишками господарських споруд, які згодом, спільними зусиллями, мають перетворитись у клуб–конференцзал, спортцентр, бібліотеку, кампус», — відповідають організатори. У майбутньому це бачиться як місце, де впродовж року мають відбуватися вишкільні табори, навчальні семінари та відпочинково–трудові волонтерські заїзди. Наразі волонтери впорядковують територію і закладають основу цього «світлого майбутнього». Аби заохотити добровольців, агенція «Наш формат» запропонувала, щоб волонтерські заїзди очолювали відомі люди, а у перший такий заїзд поїхав сам Влад Кириченко.

Найкращї хіп-хоп команди та діджеї України висадиться у лісах Черкащини 25 червня

Танцюристи із «Big Friendly Family» (триразові чемпіони України з хіп-хоп) та «володар платівок» Tonique із «Танка на Майдані Конго» (фахівець зі шкрябання дисків) виступлять для 150 дітей із різних куточків України, які зберуться на літню школу, присвячену білим плямам у нашій історії.

Зірки шоу-бізнесу, котрі відвідають табір, долучаться до вивчення підлітками таких «візитних карток» Черкащини, як Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Максим Залізняк, Євген Чикаленко та безліч ін. Калейдоскоп історичних екскурсій до хутора Суботів на Чигиринщині, Тарасової гори у Каневі, до Мотронинського монастиря на Холодноярщині, до краєзнавчого музею Катерини Білокур вони доповнять модерними кадрами.

Команда «BFF» танцюватиме під акомпанемент діджея Tonique’ а – його сет винятково україномовний і складатиметься із реміксів на пісні у стилях R’n’B, реггі та хіп-хоп.

«Діти на власні очі зможуть переконатися, що українська культура може бути молодою, «дискотечною», і що етнічне успішно співіснує з модерним, - попереджує Tonique. - Нам шкода, що в інших країнах протягом літніх шкіл місцеву культуру показують іноземцям. В Україні ж мусимо відкривати історію та сучасність українцям».

«Ми – україномовний і україноорієнтований хіп-хоп гурт. Ми вважаємо, що під українські ремікси можна класно танцювати брейк, який прийшов до нас із–за кордону, - стверджує Руслан, організатор заходів «Big Friendly Family». – Сподіваємося, наша участь в історичній літній школі лише підкресліть тяглість традицій української культури, котра завжди була відкритою до нового».